Розвиток монологічної мови у дітей
Оповідна (монологічна) мова – це більш складний, порівняно з діалогічною, вид усного мовлення. Вона вимагає від оповідача зв'язно, послідовно викладати свої думки, надавати їм закінчену форму. Дуже важливо при цьому уміти стежити за своєю мовою і за слухачами, відчувати їх реакцію. Розвиток монологічної мови вимагає знань правильного граматичного оформлення і логічної послідовності в оповіданні.
Навчаючи дітей оповідної мови, логопед навчає їх зв'язно, логічно, послідовно, правильно побудованими реченнями розповідати про свої враження, про те, що малюки бачили або чули, розповідати так, щоб всім було зрозуміло, обдумувати зміст оповідання, і послідовність викладу своїх думок.
Велику роль у здійсненні цих завдань відіграють усні розповіді дітей. Розповіді сприяє розвитку мислення і виразності мови. Через розповідь дитина вчиться мислити і висловлювати думки логічно, послідовно.
В роботі по розвитку монологічної мови у дітей важливо створювати такі ситуації, в яких вони б відчували, розуміли користь від своїх розповідей, переказів, адже монолог часто складається дітьми без достатньої на це мотивації; діти не зацікавлені в роботі, у них відсутній стимул (складає розповідь, переказ тому, що цього вимагає вихователь). Важливими прийомами стимулювання монологу у дітей є записи їхніх розповідей, придуманих казок, виготовлення «книг» розповідей, пропозицію розповісти щось своїм батькам, молодшим дітям, обговорення та оцінка дитячих розповідей, визначення кращих з них і т.д. і т. п.
У зв'язку з тим, що монологічна мова є складною формою мови, дитина з порушеннями мовлення опановує нею поступово. Зв'язкова монологічна мова формується на основі діалогічної мови в ході ситуативного спілкування.
